З циклу "Майжеблагочестиві роздуми"

Святий Юрію, святий Юрію,

де ти?

Суєта, ніби черв’як серце точить.

Змій, сірий, підступний, солодкоязикий,

пропонує мені яблука…

Яблука рум’яні, та пахнуть вони не літом,

а льохом.

А ще нітратами, чи пак – сульфітами,

мабуть від пекельної сірки.

Але я, на відміну від Єви,

вже читала і Книгу Буття,

і казку про Білосніжку.

Я тепер не люблю яблука,

особливо хоч трохи червиві.

---

Де ти, святий Юрію?

Змій пекельний плює вогнем

у вікна душі моєї,

святого міста.

Він потруїв усі криниці:

немає води вже, навіть живої.

Де ти, списе срібний?

Де ти, коню білогривий?

---

Хто врятує царівну з пащі страшного дракона?

Мені сказали, що ти,

святий змієборче,

лиш символ,

мандрівний сюжет індоєвропейської міфології,

в кращому випадку – стара ікона.

Але я також символ і частина храмового оформлення.

Я теж лиш один сюжет епічної поеми

Небесного Лірника.

І змій… Він також міф?

Може, вирвати геть всі його сторінки?

Ні, спаси мене, святий Юрію!

Нехай наша сюжетна лінія

закінчиться, як належить:

весіллям чи хоч би просто святом.

Радістю.

2004